Шість версій одного нагадування і холодний борщ

Колись давно, в одній далекій галактиці, тобто в жовтні в чаті 2-Б, одна мама-скарбник вирішила нагадати чотирьом родинам про 150 грн на екскурсію. Робота на двадцять хвилин. Так я думала о 20:40.

О 22:55 борщ стояв холодний, а в мене була шоста версія повідомлення.

Версія перша: пан виконавець

"Шановні батьки! Нагадую про наявну заборгованість по екскурсійному збору."

Я перечитала. Це лист від комунальників. Ще трохи, і я допишу "у разі неоплати". Видалила. Пішла підігріла борщ.

Версія друга: забагато сердечок

"Дорогенькі мої!!! 💛 Просто ніжненько нагадую 🥰 Ви найкращі!!!"

Тепер я схожа на людину, яка продає крем для рук у сімейному чаті. Хтось подумає, що я зла й ховаюся за сердечками. Двоє подумають, що це не до них. Видалила.

Чоловік заходить на кухню

• Що ти робиш?
• Пишу повідомлення.
• Ти вже годину це пишеш.
• Воно складне.
• Там чотири слова.
• Там чотири слова, які можуть зіпсувати дружбу.
• Аха.

Він пішов. Борщ знову охолов.

Версії з третьої по п'яту, коротко

Третя: "Хто ще не скинув - нічого страшного!" Видалила, бо після слів "хто ще не скинув" усі четверо розуміють, що це про них, і ще двадцять п'ять починають перевіряти, чи не вони четверо.

Четверта: "Просто хочу переконатися, що всі бачили". Видалила. Це звучить так, ніби я стою біля дверей із блокнотом.

П'ята була майже добра, але в ній було слово "термінове". Термінове! Про 150 грн. Я що, оголошення про відключення води пишу?

Статистика вечора

Станом на 22:40: п'ять видалених чернеток, дві склянки води, один раз підігрітий борщ, три вкладки зі словом "делікатно" в пошуку і сорок хвилин, коли я просто дивилася на курсор, який блимав так само спокійно, як мій кіт на підвіконні. Курсор нікуди не поспішав. Я теж намагалася.

Найгірше те, що ніхто цього не просив. Жодна мама в чаті не писала: "Олено, нагадай, будь ласка, жорстко". Це я сама собі призначила ролі: і пана виконавця, і подругу з сердечками, і редактора, який усе видаляє.

Відступ про бабусині записки

Моя бабуся лишала на холодильнику записки: "Хліб купи. Не той." Це були найкращі нагадування в моєму житті. Без пояснень, без сердечок, без жодного "будь ласка", і ніхто не ображався, бо всі знали: записка від любові, а не від контролю.

Секрет у тому, що вона ніколи не писала "ти не купив". Вона писала, що треба зробити, а не що ти не зробив.

Ну, повернімося до борщу.

Версія шоста

Я більше не питала себе, як зазвучати. Я питала, що відчує людина, яка зараз у тролейбусі й забула про збір. Або яка не забула, але в цьому місяці гроші закінчилися раніше за місяць. Таке буває з усіма. Я сама в березні пів тижня шукала спортивну форму й не скинула на подарунок.

Вийшло так:

"Друзі, екскурсія в четвер. Збір 150 грн відкритий до середи, картка в закріпленому. Якщо цього тижня туго, напишіть мені в приват, домовимось, без питань."

Три речі, які я там залишила: сума, дата і двері. Жодного імені, жодного "ще", жодного докору. Двері лишаю відчиненими, а не стою на порозі.

Надіслала о 23:10.

Що було далі

За 40 секунд: "Ой, забула!! Зараз." Ще за хвилину: "Кинула, дякую!" Ще через сім хвилин: "Я теж, вибач, вже пішло".

За дванадцять хвилин троє з чотирьох. Четверта родина поставила великий палець.

Це, мабуть, теж відповідь.

А я сиділа над порожньою тарілкою й рахувала: шість версій, дві години п'ятнадцять хвилин, і люди просто забули. Ніхто ні на кого не ображався. Ніхто навіть не помітив, що я переписувала.

Між іншим, коли в чаті є посилання на збір, де на одному екрані видно суму, рахунок і кнопку "скопіювати", нагадування стає одним рядком. Але це так, до слова. Я все одно перепишу наступне шість разів.

Борщ, до речі, був чудовий. Холодний, зате свій.